• Карта сайту
  • 23 січня у Житомирі попрощалися з двома бійцями 95-ї окремої аеромобільної бригади, які загинули в боях за Донецький аеропорт.

     

    У військову частину на Корбутівці прийшли рідні, близькі загиблих, їхні побратими, знайомі та незнайомі люди. 

     

    Про військовослужбовця Олександра Атаманчука розповідає мати його близького друга і кума Валентина. «Він був хорошою людиною, веселою, комунікабельною, грав на гітарі. Народився у Мирополі Романівського району, там закінчив школу. Встиг одружитися і пожити сімейним життям всього 3 місяця. З перших днів був в зоні АТО, восени отримав поранення в голову, лікувався. Після реабілітації пройшов навчання і став санінструктором. В суботу 17 січня його направили в аеропорт. Нам подробиці не говорять, але ми дивились новини і так думаємо, що вони не доїхали до місця 800 метрів і потрапили в засідку, їх обстріляли. Спочатку говорили, що Саша безвісти пропав. Це вселяло в нас надію. Безвісти – значить, живий. А тут таке… Мені в це не віриться, здається, що він ще воює там, захищає нас. Шкода, що молоді, найкращі хлопці помирають».

     

    Олександр Атаманчук народився 22 червня 1990 року, навчався в Миропільській ЗОШ І-ІІІ ст. №2 з 1996 року по 2007 рік. Одружений. Військовослужбовець за контрактом. Військову службу проходив у 13-му батальйоні 95-ї Житомирської окремої аеромобільної бригади. У бійця залишилися батьки і молодший брат.

     

    Цього дня прощалися і з 26-літнім капітаном Володимиром Марковським. Трагічну звістку про загибель єдиного сина 20 січня отримали його батьки. Володимир Геннадійович Марковський служив у 95-й окремій аеромобільній бригаді, загинув під час ведення бойових дій у Донецькому аеропорту. Родом із села Улашанівка Славутського району Хмельницької області.

     

    Про Володимира на прощальному мітингу розповів його побратим. Володимир Марковський був командиром роти, ніс відповідальність за 80 чоловік. Хлопці хвалили його: молодий офіцер, але дуже грамотний. Як людина був чуйним, завжди допомогав. Щоб стати на чергу, отримати якусь компенсацію на житло – про це не думав. Казав: «Я живу в гуртожитку, це мені не треба. У мене є своя справа, я буду вчити хлопців». Володимир не за гроші служив в армії, себе не шкодував і в мирний час, і на війні.

     

    Війна за нашу незалежність йде на сході. Допоки ми самі її не відстоїмо, навіть ціною життів хлопців, на жаль, нічого не буде. Наша сила в тому, що ми разом і будемо воювати далі. На цьому наголосив військовослужбовець 2 батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Валерій. «Війна – це страшно, тому що кілька хвилин тому ти міг спілкуватися з людиною, з товаришем, ділитися цигаркою, про щось говорити, жартувати. Снаряд, пуля – і людини немає. Там люди зовсім інші, відносини більш теплі, і кожен стоїть один за одного. Я думаю, що такі ж відносини ми маємо зберегти і тут. Будемо захищати один одного». Валерій повідомив, що ініціативною групою 2 батальйону була створена громадська організація «Бойове братерство ветеранів АТО», головною метою якого є юридична допомога, психологічна підтримка – захист всіх, хто повертається з АТО. «Всі ми – бойові брати і будемо захищати один одного», - вважає Валерій.

     

    Серед тих, хто прощався із загиблими воїнами, був заступник голови облдержадміністрації Ярослав Лагута.

     

    «На жаль, останнім часом таких сумних звісток стає все більше. Статистика держави стверджує те, що з нашого боку загиблих менше. Проте це в межах країни, а в межах однієї сім’ї – це велика особиста трагедія. Сім’я залишається без сина, брата, батька, друга. Хочеться вірити, що ці втрати не марні. Ми прагнемо миру, а наші військові зроблять все для перемоги. Цей мир буде переможним», - зазначив Ярослав Лагута.

     

     

    Прес-служба облдержадміністрації