Історія родини Тарасюків про те, як оптимізм та віра у Бога допомогли виховати 13 дітей

6.08.2018 14:15 Житомирщина, ДБСТ, виховання дітей Версія для друку
145

Виховання власних дітей – важка та неоціненна праця. А коли це діти з інтернату чи іншої сім’ї, то зусиль до виховання потрібно докладати як мінімум у 3 рази більше. А коли це підлітки, то й в усі 10 разів.

 

У реальному житті навряд чи кожна родина зможе взяти на себе таку відповідальність. Проте є на Житомирщині такі сім’ї, які не бояться труднощів і допомагають дітям, яким не вистачає родинного затишку, тепла та розуміння.

 

У 2011 році родина Сергія та Наталії Тарасюків, які проживають у с. Хомутець Брусилівського району, стала багатодітною. Зараз у цьому дитячому будинку сімейного типу проживає 11 дітей, один з яких – випускник. Ще 2 хлопців після виховання у ДБСТ живуть самостійним життям.

 

Тато Сергій – пастор церкви євангелістів, за професією будівельник. Мама Наталія – займається дітьми, допомагає у церкві, проводить релігійні семінари та завершує навчання у Київському біблійному університеті.

 

 

Пані Наталія розповідає, що з дитинства мріяла про велику родину і, будучи школяркою, казала мамі, що обов’язково візьме до себе 1-2 діток з інтернату. І хоча з роками ця мрія пригасла, але зараз родина виховує 11 дітей, найменшому хлопчику 5 років, найстаршому – 21.

 

«Взагалі ідея про створення дитячого будинку сімейного типу з’явилась у чоловіка Сергія. Ще раніше, коли у нас не було дітей, пропонувала йому, але тоді було багато роботи та поїздок. А згодом Сергій сам запропонував і хоча я ставилась до цього з пересторогою, я все ж таки наважилась. Коли нам пропонували дітей, мені не потрібно було навіть фото, я відчувала, що це мої. Моє внутрішнє чуття підказувало мені і ні разу ще не підвело. Хоча було й нелегко, але зараз я вдячна за всіх дітей, адже тепер вони зовсім інші. Буває у магазині чи на ринку люди запитують – як ви їх такими виховали?», – зазначає Наталія.

 

 

Трьох підлітків 13,14, та 15 років сім’я Тарасюків забрала з інтернату. Ще 4 взяли до себе, коли їх мама (подруга пані Наталії) померла від хвороби. А 15-річний Микола сам прийшов  та попросився у родину.

 

Зараз у родині виховується 3 дівчат і 8 хлопців, 4 з них раніше жили в інтернатних закладах: Олександру 21 рік, Сергію 20, Миколі 15, Яні 16, Руслану 15, Віталію 15, Владу 15, Дарині 14, Денису 11, Аліні 9, Назару 5.

 

 

За словами мами Наталії дуже відчувається різниця між дітьми, які із родин, та тими, які із інтернатів: «По-перше, у дітей з інтернату вже закладено, що їм всі зобов’язані. По-друге, вони не були пристосовані до життя – одяг не берегли, речі не цінили. Не було у них і родинних цінностей, й авторитету для таких дітей немає. Але найболючіше для них те, що діти не можуть жити в дисципліні, адже раніше жили, як хотіли, і ходили, куди хотіли. А тепер вони обмежені. Напевно, це саме найважче перебороти. І ми постійно докладаємо максимально зусиль для того, аби це виправити і показати, що світ крутиться не лише навколо них. Як і у кожній сім’ї, у нас виникають свої проблеми, тим більше діти зараз у підлітковому віці і період дня них зараз досить важкий. Різне буває і образи, і сльози, і непорозуміння, але у нас виходить все перемогти».

 

 

Пані Наталія не приховує, що часом буває дуже важко, але родині у першу чергу допомагає віра у Бога.

 

«Найперше, що допомагає у вихованні дітей, це віра в Бога – прийшла у церкву, розказала все, виплакала сльози і вже легше. Це один із великих плюсів для нашої родини, що ми служимо Богу. Крім цього, багато дає те, що я навчалась на психологічному факультеті. Мої знання допомагають знайти підхід до дітей. І звичайно, я докладаю максимум зусиль і бажання допомогти. Ще допомагає у вихованні оптимізм та віра у те, що у нас із Сергієм все вийде. А от чоловік у мене просто золото. У плані виховання дітей підхід набагато мудріший і він сам більш стриманий. Знаєте, на початку цього шляху я просила у Бога дати мені відчуття материнства, щоб всі діти були мені як рідними. І це відчуття по-справжньому прийшло до мене не відразу, а десь через рік. А от в Сергія батьківські якості з’явились відразу. Я дивилась, як він знаходить до дітей підхід, як виховує, і приємно дивувалась», – каже багатодітна мама.

 

 

Пані Наталія ділиться тим, які цінності хоче виховати у дітей.

 

«Для того, аби діти відчували себе рідними та потрібними у родині, проходить небагато й немало – десь 3 роки. За цей час діти звикають до нової родини. Уже діти, які разом більше 3 років, переживають один за одного. А ті, хто менше, ще не мають такого зв’язку. І я бачу, що для цього треба час. Моральні цінності намагаємось прививати своїм прикладом. Адже із Сергієм виховуємо дітей так, щоб вони були богослухняними та хорошими людьми, гостинними та чуйними, коли побачать печаль іншої людини, то щоб мали бажання допомогти. Щоб завжди були сім’єю і могли збиратись на свята та ходити один до одного в гості», – із щирістю говорить Наталія.

 

 

Більшість дітей навчаються у школі, старші хлопці кілька років навчались в університеті, а потім залишили, адже, на жаль, не потягнули програму і зараз працюють. Крім того, що Наталія та Сергій займаються уроками із дітьми, вони додатково наймають репетитора. Всі діти вивчають англійську мову та ходять на різні гуртки – хтось грає на гітарі, хтось на фортепіано, дівчатка відвідують курси кулінарії. Також діти співають у хорі.

 

«Крім виховання та навчання, ми обов’язково раз у 2 місяці десь їдемо разом – чи це Київ, чи Житомир, куди-небудь для того, аби згуртувати дітей. І на море ми їздимо відпочивати тільки з палаткою, адже це згуртовує родину – спільна робота, спільний відпочинок. У церкву ж ходять діти за власним бажанням, ми не примушуємо їх до цього, адже це їх вибір» – наголошує Наталія.

 

 

Всі діти допомагають і по господарству, і в церкві, де багато соціальної роботи. І вони активно включаються в процес, долучаються до організації дитячих таборів. І після таких днів, коли всі зайняті, кожен ввечері ділиться своїми емоціями та враженнями.

 

Мама Наталія каже, що коли діти зайняті – чи то фізичною працею, чи то духовно й морально, тоді менше у них проблем. А як тільки більше свободи, то справлятись стає важче: «Дівчатка допомагають на кухні. От Яна раніше взагалі не підходила до кухні, а потім щось змінилось і вона все сама готувати почала. Буває і не дуже смачно, але ми їмо, і говоримо про те, що все вдасться. Чоловік у мене будівельник, тому й хлопців підтягнув, вони у нас і плитку вміють покласти, і лінолеум. Старші уже в Києві підробляють на будівництві».

 

 

Діти, яких виховує родина Тарасюків, вільно та без обмежень спілкуються із біологічними батьками та ріднею: «Всі родичі наших дітей постійно до нас приїжджають, ми даємо можливість з ними спілкуватись. Адже говоримо про те, що як би там не було, але це твоя мама. До бабусь обов’язково їздимо. Така моя думка, що діти повинні знати свої родинні зв’язки».

 

І з приємністю говорить мама про те, що діти самі виявляють бажання брати прізвище Тарасюк. Адже це один із показників, коли діти хочуть бути в сім’ї, і що шлях у родини правильний.

 

Всі діти діляться з батьками таємницями та радяться. Один із синів вирішив одружитись і вже попросив благословіння.

 

Мама Наталія акцентує, що коштів на харчування, одяг, побутові витрати: «Матеріального забезпечення від держави вистачає на харчування та одяг без проблем. Але всі діти нам як рідні і хочемо для них кращого майбутнього. Тому розуміємо, що не можемо залишити ні з чим, маємо дати мінімальний старт.  Ось уже купили 2 будинки для старших і зараз ми ще їх ремонтуємо разом. Адже діти теж мають зробити свій вклад у будинок, щоб його полюбити. За рік-два маємо вже усіх випустити і з цим найважче. Адже одночасно потрібно поставити на ноги дітей»

 

Мрій у пані Наталії дуже багато і вона вірить, що з Божою допомогою у родини Тарасюків все вдасться.

 

 

 

 

 

 

 

                     

Електронні закупівлі

Децентралізація

Детінізація доходів громадян та зайнятості населення

Телефонний довідник

Рада регіонального розвитку

 

До уваги переселенців

 

Соціальний діалог

 

Звіт про використання бюджетних коштів

Стратегія розвитку Житомирської області на період до 2020 року

Звіти про виконання завдань Державної стратегії регіонального розвитку

Регуляторна діяльність

Дошка оголошень

Книги пам'яті

Звіт про виконання Державного бюджету

Моніторинг та оцінка результатів діяльності районних державних адміністрацій та міськвиконкомів рад міст обласного значення

Центральна виборча комісія

Державний реєстр виборців